Пелех Богдан Любомирович народився 28 жовтня 1940 року в м. Санок (теперішня Польща) в сім’ї робітника. У 1946 р. сім’я переїжджає в м. Калуш ІваноФранківської обл. З 1946 по 1957 рр. навчався у Калуській середній школі № 1, яку закінчив із золотою медаллю. Любов до математики Богдану Пелеху привила вчителька Галина Граціанівна Потравна. Згадуючи свої шкільні роки, Богдан Любомирович писав: «Уроки математики не були просто уроками алгебри чи геометрії, а завжди наповнювались якимсь особливим змістом, красотою та гармонією формул і математичних викладок. Може відтоді математика асоціюється в мене з музикою та поезією».

1957 року він вступає до Львівського державного університету ім. Івана Франка на механіко-математичний факультет. Напрямок наукової діяльності Богдана Пелеха визначився ще в студентські роки під впливом відомого вченого в галузі теоретичних проблем механіки професора Шереметьєва Михайла Петровича.

Після закінчення в 1962 році університету з відзнакою він поступив в аспірантуру до професора М. П. Шереметьєва. Закінчивши успішно аспірантуру, захистив у листопаді 1965 року кандидатську дисертацію на тему: «Деякі питання теорії і розрахунку оболонок і пластин на базі узагальнення кінематичних гіпотез Кірхгофа – Лява», в якій заклав основи загальної теорії анізотропних оболонок із скінченною зсувною жорсткістю. За час навчання в університеті та аспірантурі виконував низку громадських доручень. Згідно з направленням МВ ССО УРСР упродовж з 1965 р. по 1969 р. працював старшим викладачем, а потім доцентом Тернопільського філіалу Львівського політехнічного інституту, де викладав теоретичну механіку. У вересні 1969 р. обраний за конкурсом на посаду старшого наукового співробітника Фізико-механічного інституту АН УРСР (тепер Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України).

У листопаді 1970 р. успішно захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему: «Деякі питання розрахунку анізотропних оболонок і пластин з низькою зсувною жорсткістю», у якій побудував узагальнену теорію оболонок типу С. П. Тимошенка в найбільш завершеній формі, за що йому в 1971 р. було присуджено Республіканську премію ім. М. Островського в галузі науки і техніки.

З вересня 1971 р. Богдан Любомирович Пелех працює на посаді керівника відділу математичної теорії деформації і руйнування тонкостінних елементів Сектору математики і механіки ФМІ АН УРСР, а з січня 1973 р. – відділу механіки тонкостінних елементів конструкцій Львівського філіалу математичної фізики Інституту математики АН УРСР (з вересня 1978 р. – Інститут прикладних проблем механіки і математики АН УРСР, а з грудня 1990 р. – Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України).

Ним вперше в світовій практиці завершено побудову загальної лінійної теорії пружних анізотропних оболонок зі скінченною зсувною жорсткістю, а також запропоновано новий підхід до побудови теорії пластин і оболонок з урахуванням граничних умов на зовнішніх поверхнях та математично обґрунтувано запропоновані алгоритми. На цій основі Б. Л. Пелехом та його співробітниками були розроблені методи розрахунку на жорсткість, міцність та стійкість стержнів, пластин та оболонок, виготовлених як із традиційних, так і з перспективних композиційних матеріалів, що дало змогу виявити та сформулювати границі застосовності наявних прикладних теорій типу Бернуллі – Кірхгофа – Лява для розрахунку елементів конструкцій.

Як підсумок робіт вченого у 1973 році виходить у видавництві «Наукова думка» монографія «Теорія оболонок із скінченною зсувною жорсткістю», що стала настільною книгою не тільки вчених у галузі теорії оболонок, а й інженерів-механіків з проектування інженерних конструкцій. У 1974 році Богдану Любомировичу Пелеху присвоєно наукове звання професора.

У 1975 р. у видавництві «Наукова думка» виходить нова книга Б. Л. Пелеха «Распределение напряжений возле отверстий в податливых на сдвиг анизотропных оболочках» (у співавторстві з А. О. Сяським). Наступна книга Б. Л. Пелеха «Концентрация напряжений около отверстий при изгибе трансверсально-изотропных пластин» (Київ: Наук. думка, 1977 р.) присвячена вирішенню конкретних інженерних проблем. У 1978 р. з друку виходить у світ навчальний посібник «Обобщенная теория оболочек» у видавництві при Львівському державному університеті видавничого об’єднання «Вища школа». В основу його покладено спеціальний курс з некласичної теорії оболонок, який Богдан Любомирович читав студентам механіко-математичних факультетів Львівського та Донецького університетів. Упродовж 1978–1980 рр. професором Пелехом розвивається новий напрямок в теорії оболонок, який визначається як механо-контактна взаємодія. Досліджено класи задач про зовнішній та внутрішній контакт тонкостінних систем та виявлено принципово нові закономірності розподілу деформацій і напружень у контактуючих тонкостінних тілах. Ці задачі, які можна класифікувати як контактні задачі будівельної механіки, досить важливі з інженерної точки зору для сучасного будівництва та складають основу фундаментальної книги «Контактные задачи теории упругих анизотропных оболочек», що вийшла в 1980 році у видавництві «Наукова думка» (співавтор М. А. Сухорольський), яка і нині є однією з кращих у світовій літературі з теорії оболонок. У цій монографії запропоновано апроксимаційний процес побудови довільних наближень теорії анізотропних оболонок і пластин. Сформулювано відповідні математичні теореми методу апроксимації функцій за виконання граничних умов для функцій переміщень і їх похідних на лицьових поверхнях оболонок. Розглянуто задачі узагальненої теплопровідності шаруватих ортотропних оболонок і пластин. На цій основі систематизовано та розглянуто класи контактних задач для ортотропних циліндричних оболонок (осесиметричні, асиметричні, обернено-симетричні задачі при контакті оболонок з жорсткими твердими тілами і штампами, пружний контакт оболонок між собою, визначення міжшарових напружень за дії як силових, так і температурних полів). Цей напрямок досліджень, розвинутий Богданом Любомировичем, отримав практичне застосування, зокрема, дав змогу розробити методику гальмування та зупинки тріщин у тонкостінних системах.

Потім наукові інтереси професора Пелеха були спрямовані в бік некласичної механіки композиційних матеріалів та конструкцій із них.

Характерною рисою дослідницької діяльності Б. Л. Пелеха є поєднання наукових розробок як в галузі теорії, так і в галузі фізичного експерименту. У видавництві «Наукова думка» у 1979 році разом з І. П. Васильченком ним опублікована праця «Электромагнитный метод исследования напряжений в телах из полимерных армированных композитных материалов», а у 1990 р. – монографія «Экспериментальные методы исследования динамических свойств композиционных структур» (у співавторстві з Б. Й. Саляком).

У книзі Б. Л. Пелеха та В. А. Лазька «Слоистые анизотропные пластины и оболочки с концентраторами напряжений» (Київ: Наукова думка, 1982 р.) з позицій вищих наближень вперше розглянуті {m, n}-апроксимації в теорії анізотропних пластин та оболонок. На цій основі послідовно розроблені ефективні методи визначення концентрації напружень біля отворів і включень різної форми в пластинах та оболонках: варіаційні методи стосовно ортотропних пластин (разом з Р. М. Махніцьким), метод скінченних елементів (разом з М. В. Марчуком).

У 1980 – 1982 роках професором Б. Л. Пелехом було проведено цикл наукових досліджень з механіки руйнування композитних матеріалів. Ним сформульовано новий критерій руйнування з врахуванням дисипативних процесів на границях розділу фаз в композиційному матеріалі з тріщинами, який є узагальненням класичного принципу Гріффітса (Доповіді НАНУ. – 1982. – № 16; «Проектування нових композитних матеріалів і конструкцій із них з підвищеною тріщиностійкістю». – Київ: Знання, 1982. – 20 с.). Таке узагальнення дало змогу розв’язати низку нових проблем механіки руйнування, зокрема проблем гальмування та зупинки магістральних тріщин у трубопроводах. Запропоновано проект магістрального трубопроводу з анізотропними багатошаровими вставками – поглиначами енергії руйнування.

Разом із І. М. Коровайчуком та О. С. Мачугою розвинуто напрям у механіці композиційних матеріалів, пов’язаний з урахуванням різноманітних недосконалостей та дефектів на границі розділу фаз.

З 1980 року починаються цілеспрямовані дослідження в галузі фізико-хімічної механіки композитних матеріалів та елементів конструкцій із них, а також тіл з тонкими покриттями – новому пріоритетному напрямі на пограниччі наук. У 1988 році у видавництві «Наукова думка», як підсумок таких досліджень, виходить із друку фундаментальна праця (у співавторстві з О. В. Максимуком та І. М. Коровайчуком) «Контактные задачи для слоистых элементов конструкций и тел с покрытиями» (Київ: Наукова думка), яка відзначена Премією Національної академії наук України ім. О. М. Динника за 1991 рік.

Отримані результати поруч з високим теоретичним рівнем мали прикладне значення й використовувалися низкою НДІ, КБ та підприємств.

Професор Б. Л. Пелех проводив велику науково-організаційну роботу. Він був членом Бюро Наукової Ради з механіки конструкцій з композиційних матеріалів НАН України, секції теорії оболонок Наукової Ради з міцності та пластичності АН СРСР, секції «Динаміка та стійкість» Наукової Ради з механіки деформівного твердого тіла НАН України, керівником секції «Фізико-хімічна механіка композиційних матеріалів» Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка.

Основні доробки Пелеха Богдана Любомировича, котрі принесли йому славу відомого вченого у галузі теорії тонкостінних елементів конструкцій та фізико-хімічної механіки композиційних матеріалів:

1. Теорія оболонок і пластин.На основі нових модельних представлень побудовано узагальнені теорії пружності та термопружності шаруватих анізотропних оболонок. Отримано нові системи ключових рівнянь і крайові умови, сформульовано основні теореми та варіаційні принципи та математично обґрунтувано запропоновані методи зведення тривимірних задач до двовимірних. Запропоновано розв’язки задач жорсткості, міцності та стійкості пластин і оболонок, на базі яких встановлено межі застосовності класичної теорії до розрахунку елементів конструкцій.

2. Механіка контактної взаємодії тонкостінних елементів конструкцій.Розвинуто основи математичних теорій тонкостінних елементів стосовно до некласичних змішаних (контактних) задач математичної фізики. Запропоновано ефективні методи розв’язку важливих класів задач про: а) взаємодію твердих жорстких тіл із пружними стержнями, пластинками та оболонками; б) пружний контакт тонкостінних елементів між собою; в) визначення міжшарових напружень в шаруватих та армованих оболонкових і пластинчатих системах. Виявлено основні закономірності розподілу контактних напружень залежно від геометричних і фізико-механічних характеристик об’єктів.

3. Концентрація напружень поблизу отворів в анізотропних пластинках і оболонках.Розроблено методи розрахунку концентрації напружень поблизу отворів, вільних чи підкріплених, впресовок, тріщин і інших неоднорідностей в анізотропних шаруватих елементах конструкцій при взаємодії силових і температурних навантажень. Виявлено нові якісні ефекти в розподілі напружень, що зумовлені специфічними особливостями руйнування деталей з вирізами.

4. Стійкість стержнів, пластин та оболонок із нових композиційних матеріалів.Розроблено методи розрахунку стійкості, в тому числі довготривалої, стержнів, пластин, циліндричних і сферичних оболонок з урахуванням зсувних деформацій. Досліджено вплив жорсткості заповнювача (за різного моделювання останнього), скріпленого з пластинкою чи оболонкою, на величини критичного навантаження. На базі порівняння з результатами тривимірної теорії встановлено границі застосовності теорій Кірхгофа – Лява в задачах стійкості.

Окрім вказаних вище основних наукових напрямків варто виокремити наступні дослідження:

1. Згин шаруватих анізотропних пластин.Розроблені методи розрахунку місцевих напружень при згині консольних пластин з трансверсально-ізотропних і ортотропних матеріалів. Виявлені нові явища, пов’язані з залежністю розрахункових навантажень від геометричних і фізико-механічних параметрів. На цій основі запропоновано новий спосіб виготовлення зубчатих коліс із полімерних композиційних матеріалів.

2. Спряження пружних континуумів різних вимірів.Отримані розв’язки задач згину трансверсально-ізотропних балок і пластин, зв’язаних з пружними основами (за довільного моделювання) в умовах безвідривного контакту, а також з урахуванням можливості відриву елементів. Сформульовані практичні висновки щодо поведінки фундаментів, задернілих грунтів, покриттів деталей, зокрема, запропоновано спосіб знаходження модуля Юнга задернілих грунтів.

3. Теорія, методи та засоби віброзахисту інженерних конструкцій.Запропоновані математичні моделі динамічних режимів роботи агрегатів з ручним управлінням та виконано оцінювання якості віброзахисту. На основі розроблених теоретичних моделей взаємодії тонкостінних елементів конструкцій запропоновано нові типи віброзахисних засобів контактної дії для підвищення ефективності процесів буріння нафтових і газових свердловин. На три з них отримано авторські свідоцтва на винахід.

4. Демпфування конструктивно-неоднорідних систем.Запропоновано методику визначення розсіяння енергії в конструктивно-неоднорідних анізотропних системах. Сформульовано та розв’язано деякі задачі, в тому числі екстремальні, конструкційного демпфування в ша¬ру¬ватих пластинах і циліндричних оболонках.

Отримані результати поруч з високим теоретичним рівнем мали прикладне значення й використовувалися низкою НДІ, КБ та підприємств.

Професор Б. Л. Пелех проводив велику науково-організаційну роботу. Він був членом Бюро Наукової Ради з механіки конструкцій з композиційних матеріалів НАН України, секції теорії оболонок Наукової Ради з міцності та пластичності АН СРСР, секції «Динаміка та стійкість» Наукової Ради з механіки деформівного твердого тіла НАН України, керівником секції «Фізико-хімічна механіка композиційних матеріалів» Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка.

Богдан Любомирович Пелех був вченим з широким діапазоном знань, ідей. Для всієї наукової діяльності професора Б. Л. Пелеха характерним було постійне розширення наукових напрямків. Серед його учнів були не тільки механіки, але й математики, фізики, хіміки, випускники технічних вузів.

Можна з упевненістю говорити, що Б. Л. Пелехом створена наукова школа з теорії тонкостінних елементів конструкцій та фізико-хімічної механіки композиційних матеріалів. Ним опубліковано понад 300 наукових робіт, 11 монографій, під його керівництвом захищено 24 кандидатські дисертації, троє з його учнів уже захистили докторські дисертації.

Богдан Любомирович умів поєднувати наукову працю з науково-організаційною. Відділ за керівництва Богдана Любомировича був організатором проведення ряду Всеукраїнських, Всесоюзних та Міжнародних семінарів, науково-технічних конференцій і симпозіумів із механіки композиційних матеріалів ( всього 19 ).

Пелех Богдан Любомирович приймав активну участь у суспільному житті Інституту та міста. Працював головою профбюро Інституту, головою виборчої комісії по виборах до Верховної Ради УРСР, головою обласної ради молодих учених, членом Президії Республіканської Ради молодих вчених, віце-президентом МАН «Евріка» школярів м. Львова.

Надто багато втрачає наука, коли рано прощається зі своїми кращими обранцями. Багато задумів вченого, який був у розквіті творчої зрілості, залишились нездійсненними, але його наукові ідеї знаходять свій плідний розвиток у створеній ним науковій школі.